Чорний замок Ольшанський - Страница 27

«Як латиняни кажуть: Finis (кінець)! Ані суд, ані підсудок (чиновник або писар земського повітового суду), ані закон не стягнуть, і що маю, те власністю (майном) моєю буде, і (те), чого не мав, а підскарбієм (державним скарбником) нажив.

А шукати тут махиню кутню, спальня ключева, пуста. А друга від кута, там, глибше малюнка корабля. Вісім кроків цеглою, бо заклав (аби?) кліть (нижній поверх), ложе з ялинової кори, спальня кам'яна, і тим після життя закликаних за завалом не дочекатися, хіба (що) бог устр(у)бе (просурмить). Верхній поверх — півкопи золота, копа срібла, каменів не (об)мал(ь) (чимало), сикгнети, монети, манускрипт?), універсали я(го) к(оролівської) м(о)сті, а сторож лобного місця видно, а не знайдеш, бо Z і N (?) під хамарою (?) цією. Спочинь, куме і кумова жінко, лайно собаче, з лементом і людожерством до сурми ангела (і в) диявольському вогні довіку».

Такий приблизно був зміст цього страшнуватого в чомусь документа. Але що таке «хамара», і що таке «Z і N»?

Хамара. Слово звучало не по-слов'янськи, хоч і нагадувало наше «комора». Схоже на стародавньоєврейське? Чи арабське? Чи грецьке? Але в перших двох мовах я розбирався, як… А третю трохи знав. І, однак, поліз у словник. І, дурням щастить, знайшов:

Що означає склепіння.

Але що таке Z і N? Що це мені нагадує? Хімічну формулу? Але звідки в ті часи хімія та її формули? Алхімія — це так. То що це, що?… Алхімія?.. Алхімічний знак?

Я почав болісно згадувати все, що не забув з тих часів, коли вивчав відьомські процеси, алхімічні знаки.

— золото або сонце. Але як білоруський алхімік позначав реторту? Ага,

А спірітус?..

Т-так…

— негашене вапно.

Що ж таке Z і N?

І тут раптом ніби випливло щось з самого дна пам'яті. Ну так, так. Z і N — знак замазування. Знак, який ставили, коли якісь речі замазували на

, річний або й більший термін.

І, отже, цю фразу треба було читати приблизно так:

«… сторож лобного місця. Видно, але не знайдеш, бо замазано під цим склепінням».

Зміст був малозрозумілий, — автор зневажав усяку граматику, навіть відмінки, — але від цього не менш страшний. А можна було, по-іншому розставивши розділові знаки, зрозуміти все це і так:

«Лобне місце помітне, але не знайдеш, бо замазане під цим склепінням».

Але навіть при такому, все ще тьмяному, хоч і зрозумілішому, прочитанні було в цьому записі щось тривожне, щось страшенно похмуре, підступно-витончене і мерзенне. Я шкірою відчував це. І знав, що тепер я не кину цієї загадки, яка б не була відповідь.

Розділ VIII

Знову гасне небо

Я одірвався від паперів. Очі горіли, немовби засипані піском, в усьому тілі була млявість, ніби хтось одмолотив мене валиком від канапи.

Коли я розсунув штори, за вікном починало дніти. Дуже повільно, каламутно й непривітно. Виходить, я працював цілу ніч. Недарма так страшенно боліла голова, що я тепер не здатний був згадати таблицю множення на п'ять.

Я ненавиджу ліки, приймав їх, окрім тих випадків, коли серйозно хворів, всього разів п'ять за все життя (це також один з моїх дурних комплексів), але тут я не витримав. Проковтнув таблетку папаверину, полежав хвилин п'ятнадцять і, коли біль притупилась, тільки тоді викинув дві попільниці недокурків, відчинив усі вікна, вмився холодною водою, розрізав пачку сигарет, закурив і став думати, що ж мені робити з таємницею, яка потрапила мені до рук.

У цей момент почувся стук у стіну: їх величність Хилинський, мабуть, хотіли попити зі мною чайку. Також з комплексами. Чи, може, тільки-но з'явилися? От і добре, буде з ким порадитися. Немає мені тепер, Мар'яне, з ким радитися. Зовсім немає, брате.

Я пішов до сусіда. Як на таку ранню годину, кімната була ідеально прибрана.

— Не лягали ще?

— Гм, чого б то я мав лягати?

— Робота якась була?

— Як завжди. Ну що, старий, пропустимо по чарчині, та в шахусики?

— Коньяк? У таку рань?

— А ти що, хочеш, щоб я о другій годині ночі починав? І, скажімо, з денатурату й пива?

— Однак о дев'ятій годині… якось воно… Он навіть американці вважають, що раніше п'ятої незручно. Один там навіть бізнес зробив: випустив для бізнесменів партію годинників, де всі цифри — п'ятірки. Бо раніше п'ятої — незручно.

— П'ятої ранку? — запитав Хилинський.

— Ну, знаєш, — обурився я.

— Чоловіче, — з раптовою серйозністю сказав Хилинський, — ти взагалі маєш уявлення, де ти й коли ти?

— Шістнадцятого квітня. Пан Хилинський пропонує мені коньяк о дев'ятій годині ранку і шкодує, що не запропонував мені цю роботу, розбудивши о п'ятій годині. Стільки часу згаяли! Зараз уже були б готовенькі.

— Дев'ята година вечора шістнадцятого квітня. За вікном, справді, не дніло, а вечоріло.

— Чорт, — сказав я. — Невже це я… добу?.. Тож-бо голова тріщала.

— Шахусики відміняються, — глухо сказав Хилинський, наливаючи в чарки. — Ну, що таке сталося? Розкажи, коли маєш охоту, як це ти дня не помітив?

Я розповів. Він сидів, грів келишок долонею і важкувато думав.