Чорний замок Ольшанський - Страница 23

Воно, скажімо, полягало в одному реченні: «У шефа довгий, червоний од вина ніс». Невдалий приклад, бо тут довелося б шифрувати зовсім з іншої причини, не з наукової, а з адміністративної, але нехай.

І от наш науковець виписував звідти, скільки разів зустрічається та чи інша літера і записував це так: у — 1, о — 3, р — 1, и — 3, і — 1, ф — 1, н — 3, в — 3, с — 1, ч — 1, г — 1, а — 2, ш — 1, е — 2, д — 2, й — 2. Або: уооориииіф і т. д.

Коли чоловік помирав, таємниця про шефів ніс помирала разом з ним. Не знаю, чи може в такому випадку допомогти найдосконаліша електронна машина з безліччю перебраних і випробуваних варіантів.

Той, хто відкривав щось, завіряв шифровку в нотаріуса, розсилав іншим великим ученим і потім спав спокійно, знаючи, що ніхто цього не розгадає, що ділянка лишилася за ним.

А зрештою, був факт, коли, здається, Галілей застрахувався таким чином, і чи не Кеплер не полінувався перебрати всі можливі варіанти й підстановки літер і заявив, що зашифроване речення звучить так: «Привіт вам, близнюки, Марса породження!» А якщо це так, то Галілей відкрив супутники Марса. Було, щоправда, кілька зайвих літер, здається три, але тоді й це навмисне робили, для більшої впевненості.

Через деякий час Галілей все перевірив і виступив з повідомленням, що зміст його відкриття, коли відкинути шість зайвих літер, такий: «Найвищу планету потрійною спостерігав».

Виявилося, що він відкрив кільця Сатурна.

Але я ніколи не був Галілеєм, і ніколи не був Кеплером, та й на біса терпеливо два роки підбирати підстановки й варіанти, щоб опісля довідатися про цікавий факт, що в дружини такого й такого ноги криві й волохаті.

Тому я подумав, що вм'ятини можуть бути й на інших аркушах і що я їх просто не помітив. Ці я помітив на першій сторінці Апокаліпсиса, і за логікою думки можна було гадати, що й решту, якщо вони є, невідомий шифрувальник зробить на перших сторінках кожної книжки.

Години дві зайняло проглядання на світло, аж доки я не добрався до Нового тестаменту. І тут я помітив…

Я виписав літери. Щось виходило.

(Цe означає первий, перший — автор наплутав, бо тексту книги не вистачало).

Мені кортіло взятися за Апокаліпсис. Якось підсвідомо я міркував, що основна частина тайнопису там, що розум середньовічної людини неодмінно мусить проводити якусь паралель між своєю таємницею і таємничістю Одкровення, що він мав ніби змагатися в незрозумілості з самим апостолом Іоанном. Але я стримався і вирішив обстежити слово за словом, аж доки не заясніє надія.

— Ви вже знаєте, що в спільну обкладинку були переплетені без будь-якого порядку і без якої б там не було системи книжки зовсім різного змісту. Нарешті я добрався до Статуту 1580 року.

Нащ…

Я повзав по цих рядках, літерах і вм'ятинах, сліплячи очі низьким світлом п'ятисотватної лампи.

… атку розумному — нащадку розумному.

Мене охопила якась розлюченість від роботи, якийсь шалений азарт. Все-таки це була шифровка початку XVII століття. Ще був живий Лев Сапега, ще не було навали шведів, ще стародавня мова лунала, лунала на повний голос і в уряді, і в суді. І поступово на окремому аркушику виникали написані мною слова.

Він навмисне не ділив речення на слова, той шифрувальник. Але тут він допустив одну, властиву всім людям помилку: писав літери якнайгустіше саме там, де слова ділилися. Я перевірив, де стоїть ь після приголосної, і переконався, що це так. І тоді я почав ділити речення на слова і водночас перекладати. Заважало те, що невідомий аматор таємниць навмисне порушував сучасну йому старобілоруську граматику, щоб важче було здогадатися. А може, погано, знав її. Але ж зовсім відступити від неї він не міг. Він всюди так чи інакше лишався в її полоні.

Не дуже це було зрозуміло, але якийсь зміст намічався. Що ж, далі, давай далі.

Щоб ти згорів був зі своєю шифровкою, холера! Але нічого не вдієш, поповзеш далі, хоч учені наші так і не спромоглися за сто років досліджень зробити відносно повний словник старобілоруської мови (словнички наприкінці деяких історичних праць до уваги не беруться, та майже нічого й не варті).

Чомусь мені згадалося угорське кер, і зовсім не спало на думку, що й по-польськи дурень — кіер. Отож я й виявився — кепь.

«Коли скопець головою дурень, (то) не вкрадеш (нрзбл.) підло. Загамую (затримаю) бо клюкою (тут не вистачало слова, але можна було уявити, що «клюкою», ключем хитрості або розуму). Розумний, (то) склади змією, сходами, димом…» Димом? До чого тут дим?! «Канонь (тобто напередодні, а може, у значенні спочатку) вшиткає (геть усе, все до кінця) довкола міді, занехаєш (не звернеш уваги, випустиш з уваги) (нрзбрл.) за заворою (за завалом)».

Потім я спробував перекласти все це на сучасну людську мову. Вийшло, за винятком темних місць, так: